«Ухилення від оподаткування» — це європейське визначення. Не шукайте його у вітчизняному законодавстві, в нас такого немає. Ухилення від оподаткування, за європейським підходом, охоплює приховування податкової бази, шахрайство у податковій сфері, нереальні, так звані «фіктивні» господарські операції. Все це ретельно описано в законодавстві з метою найефективнішого покарання за податкові порушення. Потенційний порушник чітко усвідомлює нормативно визначені межі, за якими існує покарання. Але, оскільки ЄС — демократичне середовище, в першу чергу, діяльність уповноважених органів спрямована на запобігання ухиленню від оподаткування. Для ефективності запобігання процес має бути мінливим, як і економіка, але незмінним завжди залишається визначення відповідальності — лише у правовий спосіб.
Боротьба з податковими правопорушеннями в Україні знаходиться у прямій залежності від податкової політики, яка формується згідно завдань Уряду. Якщо горизонт планування Уряду в сучасних умовах у кращому випадку становить рік-півтора, про які довгострокові стратегії може йти мова. Економічний ефект «тут і зараз». Як наслідок, завдання податкового органу – за будь-яку ціну «не просісти» при наповненні бюджету, і це досягається лише ручним керуванням офіційної та неофіційної економіки. Формування фінансової та податкової політики у такому режимі здійснюється за двома принципами – наповнення бюджету та створення умов для його наповнення.
Наповнення бюджету у форматі «не просісти» вдається лише за рахунок «податкового шахрайства» зі сторони державних органів. Наприклад, для наповнення ПДВ запровадили ПДВ-рахунки, на них розмістили ПДВ, який належить бізнесу та легалізували його «експропріацію» через зупинення реєстрації податкових накладних. Також, для створення умов наповнення бюджету існує імітація боротьби з податковими правопорушеннями — каральний, безвідповідальний, місцями неадекватний, процес пошуку податковою службою «винних» у несплаті податків. В результаті, вітчизняний бізнес сплачує податки не для функціонування та розвитку Держави, довіряючи державному управлінню перерозподіляти фінанси країни, а відкуповується від неадекватності податкового контролю.
Для реалізації «податкового шахрайства» з використанням державних органів добре підходять виконавці з недержавницьким мисленням, тому, для компенсації правових ризиків (від ДБР, НАБУ, СБУ) на відкуп ДПС віддано право «стригти» платників ПДВ. Імітація ризиків відповідальності – ідеальний інструмент в руках ДПС для залякування, створення передумов необхідної податкової поведінки і корупційного інтересу.
Постійний контакт з тіньовою економікою поєднав інтереси ДПС та тіньовиків. Для прикриття цього зв’язку використовується чергова імітація – публічна боротьба з «фіктивним» ПДВ, «конвертаційними центрами», вилучення ТМЦ та інші реалізації. При електронному адмініструванні ПДВ діяльність тіньового сектору з продажу, так званого «фіктивного» податкового кредиту з ПДВ, просто не можлива без участі ДПС. І знову, імітацією боротьби з цим явищем прикривається «експропріація» фінансових активів з реального сектору.
Яскраво підтверджує вищевказане те, що у Державі відсутні повноцінні нормативні визначення того, з чим має боротись правоохоронна система і чому запобігати.
Як приклад, за статтею 212 Кримінального кодексу карається «ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)». Слово «сплати» є ключовим. За висновками правників, дослівно це — ухилення від обов’язку сплатити задекларовані податки. Це — не здійснення «нереальних операцій», не формування «фіктивного» податкового кредиту з ПДВ, навіть не приховування об’єктів від оподаткування, яке б охоплювалось, як в Європі, терміном «ухилення від оподаткування». Це дослівно — ухилення від обов’язку сплатити задекларовані податки. Як наслідок, стаття 212 ККУ – це чергова імітація, задля створення умов наповнення бюджету, через удаваність відповідальності та залякування.
Найгірше те, що з реальним ухиленням від оподаткування ніхто в Державі не бореться, і боротись не збирається. «Тут і зараз» наповнити бюджет за будь-яку ціну. А для Європартнерів – імітація податкового контролю.
Кримінальний кодекс Німеччини починається словами «без закону немає покарання», саме з цим розумінням вихований європейський інвестор. «Покарання без закону» — саме з цим відчуттям живе вітчизняний бізнес. Доки не закінчиться період «Євроімітації», Євроінтеграція – це імітація.
П.С. Майже 100 млрд. євро в рік – це втрати ПДВ в ЄС в результаті шахрайства з цим податком. Тисячі фіктивних фірм, нереальних операцій, підроблених фактур, податкові «каруселі». І все одно для європейців право власності та презумпція невинуватості — питання непорушні, а тому «блокування» ПДВ – це якесь марення для свідомості європейця. Хоча не все втрачено, можливо їх навчить цьому «інвестиційна няня»…