У матеріалах справи, описано, як позивач переживав душевні страждання не лише через постійну загрозу обстрілів, а й через тривогу за доньку.
Прийшов час розповісти вам про унікальне рішення Дарницького районного суду Києва по справі 753/18910/24, ухвалене в квітні 2025 року. Це історія про боротьбу за справедливість у часи, коли війна залишила відбиток на кожній душі.
Позов киянина та його доньки проти Російської Федерації за моральну шкоду, спричинену повітряними тривогами, — це не просто судовий випадок. Це голос тих, хто шукає визнання своїх страждань у світі, де правосуддя здається недосяжним.
Початок: коли тривога стає частиною життя
Коли я вперше почула про цю справу, мене вразила її глибина. Позивач — чоловік із Києва, батько неповнолітньої доньки. Вони, як і мільйони українців, зіткнулися з новою реальністю після 24 лютого 2022 року. Повітряні тривоги, звуки сирен, ночі в укриттях — усе це стало не просто епізодами, а частиною їхнього існування.
У матеріалах справи, описано, як позивач переживав душевні страждання не лише через постійну загрозу обстрілів, а й через тривогу за доньку. Дівчина, яка на початку війни виїхала до Румунії, повернулася до батька, але безпека так і залишилася примарною.
Кожен, хто чув сирену, знає, як вона пронизує душу. Це не просто звук — це нагадування про крихкість життя. Позивач стверджував, що Російська Федерація, розпочавши війну, порушила його основоположні права: на безпеку, на спокій, на нормальне життя. І суд погодився з ним.
Проблематика: моральна шкода як юридична категорія
Моральна шкода — це тонка матерія. У юридичному світі її складно виміряти, адже як оцінити біль, страх чи втрату відчуття безпеки?
Проте українське законодавство, зокрема стаття 23 Цивільного кодексу України, визначає моральну шкоду як душевні страждання, спричинені порушенням прав людини. У цій справі позивач доводив, що постійні повітряні тривоги, необхідність ховатися в укриттях і страх за життя доньки завдали йому та дівчині непоправних втрат.Суд визнав, що Росія, як держава-агресор, несе відповідальність за ці страждання. У рішенні зазначено, що цинізм, із яким порушуються права українців, посилює біль.
Позивач не може повернутися до того життя, яке мав до війни, — і це не просто його особиста трагедія, а наслідок систематичного знищення нормальності.Та є нюанс: навіть визнавши відповідальність РФ, суд не має реальних механізмів примусу до виконання рішення.
Майно Росії на території України вже конфісковано, а міжнародні суди, такі як ЄСПЛ, перевантажені справами. Це створює парадокс: правосуддя є, але його реалізація — під питанням.
Судовий прецедент: символ чи реальний крок?
Рішення Дарницького суду — це більше, ніж формальність. Суд визначив компенсацію в розмірі 1 592 129 гривень кожному з позивачів. Ця сума — не просто цифра, а визнання того, що їхній біль має значення.
Суд обґрунтував, що одноразова виплата є належним способом компенсації, адже вона охоплює всі аспекти страждань: від стресу через тривоги до додаткових зусиль, яких позивачі докладають, щоб організувати своє життя в умовах війни.Це рішення стало прецедентом. Воно показує, що українські суди готові розглядати позови проти держави-агресора, навіть якщо виконання таких рішень поки що неможливе. Це сигнал для інших українців: ваші страждання не залишаться непоміченими. Але водночас це виклик для системи правосуддя: як зробити такі рішення не лише символічними, а й реальними?
Шляхи вирішення: від національних судів до міжнародної арени
Ця справа відкриває двері до ширшої дискусії. Перше, що спадає на думку, — це необхідність створення механізмів виконання таких рішень. Один із шляхів — використання конфіскованих активів РФ за кордоном. Наприклад, заморожені російські активи в Європі чи США могли б стати джерелом для компенсацій. Проте це вимагає міжнародної координації та політичної волі.
Другий шлях — звернення до міжнародних судів. Європейський суд з прав людини вже розглядає тисячі справ проти Росії, але процеси там тривалі. Можливо, варто створити спеціалізований міжнародний трибунал для розгляду справ, пов’язаних із війною в Україні. Це могло б прискорити правосуддя.На національному рівні я бачу потенціал у спрощенні процедур для подібних позовів.
Якщо кожен українець, який постраждав від війни, матиме змогу подати позов і отримати рішення, це стане потужним інструментом тиску на агресора. Але для цього потрібні чіткі юридичні алгоритми та підтримка держави. Тому у цій статті я також хочу розібратися, як працюють міжнародні судові інституції, які можливості вони відкривають для жертв війни та які виклики стоять на шляху до реального відшкодування.
Це не просто юридичний аналіз, а спроба знайти відповіді на питання, що турбують кожного, хто шукає правди.
Моральна шкода: невидима, але відчутна
Коли війна вривається в життя, вона краде не лише безпеку, а й спокій. Постійний стрес, страх за близьких, неможливість планувати майбутнє — це моральна шкода, яку важко виміряти. В українському законодавстві, зокрема в статті 23 Цивільного кодексу, моральна шкода визначається як душевні страждання, спричинені порушенням прав. Але якщо на національному рівні такі позови вже знаходять відгук, то на міжнародній арені це складніша боротьба.
Моральна шкода в контексті війни — це не лише індивідуальні переживання, а й колективний біль нації. Міжнародне право визнає право жертв збройних конфліктів на компенсацію, але механізми реалізації цього права залишаються розрізненими. Українці, які зазнали страждань через агресію, мають шанс звернутися до міжнародних судів, але шлях до справедливості сповнений перешкод.
Міжнародні суди: хто може допомогти?
Міжнародне правосуддя — це складна мозаїка інституцій, кожна з яких має свої повноваження та обмеження. Розгляньмо основні суди, які можуть розглядати справи, пов’язані з моральною шкодою від війни в Україні.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ)
ЄСПЛ — це, мабуть, найвідоміший суд для українців. Він розглядає скарги на порушення Європейської конвенції з прав людини, до якої входять права на життя, безпеку та захист від нелюдського поводження. Українці можуть подавати позови проти Росії, якщо доведуть, що їхні права було порушено через дії держави-агресора. Наприклад, страждання, спричинені обстрілами чи окупацією, можуть підпадати під статтю 3 Конвенції (заборона нелюдського поводження).
Однак ЄСПЛ має свої виклики.
По-перше, суд перевантажений: станом на 2025 рік тисячі справ від українців чекають розгляду. По-друге, Росія, виключена з Ради Європи в 2022 році, не виконує рішення ЄСПЛ. Компенсації, присуджені судом, часто залишаються на папері, хоча країни Ради Європи можуть тиснути на Росію через заморожені активи.
Міжнародний суд ООН (ICJ)
Міжнародний суд ООН розглядає спори між державами. Україна вже подала позови проти Росії, зокрема щодо порушення Конвенції про геноцид. Хоча ICJ не розглядає індивідуальні скарги, його рішення можуть створювати прецеденти, які допоможуть державам вимагати компенсацій для громадян. Наприклад, якщо ICJ визнає Росію відповідальною за систематичні порушення, це може стати підставою для створення компенсаційних фондів.
Міжнародний кримінальний суд (МКС)
МКС у Гаазі зосереджений на кримінальній відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Хоча МКС не присуджує компенсацій, його розслідування в Україні можуть допомогти жертвам.
Докази, зібрані МКС, можуть використовуватися в інших судах для цивільних позовів. Наприклад, якщо МКС доведе, що певні дії Росії були воєнними злочинами, це полегшить позови до ЄСПЛ.
Спеціальні трибунали
Існує ідея створення спеціального трибуналу для розгляду злочинів Росії в Україні. Такий трибунал міг би поєднати кримінальну та цивільну відповідальність, включаючи компенсації за моральну шкоду. Хоча станом на 2025 рік такий трибунал не створено, міжнародна спільнота активно обговорює цю ініціативу.
Виклики: чому правосуддя запізнюється?
Міжнародні суди — це потужний інструмент, але їхня робота має суттєві обмеження. Перший виклик — виконання рішень. Росія систематично ігнорує міжнародні суди, а її активи за кордоном складно конфіскувати через політичні та юридичні бар’єри. Наприклад, заморожені російські активи в Європі чи США оцінюються в сотні мільярдів доларів, але їхнє використання для компенсацій вимагає згоди багатьох країн.
Другий виклик — тривалість процесів. У ЄСПЛ розгляд справи може тривати 5–10 років, що для багатьох жертв війни є неприйнятним. Люди, які втратили близьких чи здоров’я, потребують справедливості негайно, а не через десятиліття.
Третій виклик — доступність. Подання позову до міжнародного суду вимагає юридичних знань, фінансових ресурсів і терпіння. Не кожен українець може дозволити собі найняти адвоката чи зібрати докази, особливо якщо йдеться про психологічні травми.
Щоб міжнародні суди стали реальним інструментом для українців, потрібні системні зміни. Ось кілька пропозицій, які я, як практикуюча адвокат, вважаю перспективними:
Створення компенсаційного фонду. Міжнародна спільнота могла б створити фонд для виплат компенсацій жертвам війни в Україні, використовуючи заморожені російські активи. Наприклад, країни G7 уже обговорюють механізми конфіскації цих активів. Такий фонд міг би працювати під егідою ООН чи Ради Європи, забезпечуючи швидкі виплати.Спрощення процедур у ЄСПЛ. ЄСПЛ міг би запровадити прискорений розгляд справ, пов’язаних із війною в Україні. Наприклад, групові позови від громад чи організацій могли б охопити тисячі жертв, зменшивши навантаження на суд.Національна підтримка позивачів. Україна може створити державну програму для підтримки громадян, які звертаються до міжнародних судів. Це може включати безоплатну правову допомогу, консультації та збір доказів. Наприклад, медичні довідки про психологічний стан чи свідчення про перебування в зоні бойових дій могли б надаватися централізовано.Спеціальний трибунал. Створення міжнародного трибуналу для України — це не лише спосіб покарати винних, а й можливість присуджувати компенсації. Такий трибунал міг би мати гнучкіші процедури, ніж ЄСПЛ чи ICJ, і працювати швидше.Громадський тиск. Українці можуть посилити тиск на міжнародну спільноту через громадські кампанії. Історії жертв, оприлюднені в медіа, можуть спонукати уряди діяти рішучіше. Кожен голос, який звучить, наближає справедливість.
Очевидно, цей позов — не лише про гроші. Це про те, щоб сказати: «Мій біль має значення. Мої тривоги не марні». У світі, де війна змушує нас ховатися в укриттях, судове рішення стає актом спротиву. Це спосіб заявити, що ми не змиримося з роллю жертв.
Ця справа вчить нас, що справедливість — це не завжди про миттєвий результат. Іноді це про те, щоб залишити слід, щоб майбутні покоління знали: ми боролися. І я, як адвокат, вірю, що кожен такий позов — це крок до перемоги. Не лише на полі бою, а й у серцях тих, хто шукає правду.
Заклик до дії: що може зробити кожен
Якщо ви читаєте це і відчуваєте, що ваші страждання також заслуговують на визнання, не бійтеся діяти. Позов до суду — це не просто юридична процедура, це спосіб повернути собі голос.
Зверніться до адвоката, який допоможе сформулювати вимоги. Зберіть докази: це можуть бути медичні довідки про стан здоров’я, свідчення про перебування в укритті, навіть щоденник, де ви описуєте свої переживання.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.