12.2 C
Киев
Пятница, 29 марта, 2024

Велика няня для великої дитячої: чим є наші стосунки з МВФ?

Популярное

Свого часу президент Зеленський порівняв транші МВФ з водою чи кров’ю в тілі людини. Мовляв, якщо випустити їй кров, вона загине, як загине і від тривалої спраги. «З МВФ ситуація така сама, – говорив Зеленський. – А навіщо нам так ризикувати, навіщо нам доводити ситуацію до дефолту, навіщо нам всі ці випробування? Їх і так багато».

З останньою фразою важко не погодитися. Україні, як і її економіці, не бракує випробувань. А наступні – вже маячать на обрії. Новий меморандум з МВФ, текст якого з’явився вчора, не залишає в цьому жодних сумнівів. І якщо вже вдаватися до метафор, як це робить глава держави, то слід зауважити, що стосунки України та МВФ – це стосунки дитини і дорослого. Вони не є партнерськими. Вони не є рівноправними.

- Advertisement -

Влада дивиться на Міжнародний валютний фонд як на няню, поставлену її бавити. Заохочувати, коли «дитина» поводиться чемно і слухняно, й забирати іграшки, коли виховний процес зайшов у глухий кут. Пам’ятаєте, колись екс-прем’єр Гройсман просував ідею муніципальної няні, на яку пропонував виділяти молодим сім’ям аж півтори тисячі гривень в місяць? Так само задешево українська влада сподівається купити прихильність своєї фінансової доглядачки, забуваючи, що давно пора виростати з коротких штанців. 

Але почнемо все спочатку. Що таке Міжнародний валютний фонд і чому співпраця з ним розцінюється владою як один з фінансових пріоритетів?

Передусім, МВФ – це не благодійна організація. Це кредитор, і його кредит доведеться повертати, причому з відсотками. Так, відсотки МВФ порівняно невеликі. У 2018 року тодішній уряд України мав досвід запозичень у приватних кредиторів на ринку єврооблігацій під 9–10%. І дійшов висновку, що це були надто високі проценти. І що бюджет країни витрачався на сплату відсотків замість того, щоб піднімати економіку. Вважатимемо «дешевизну» МВФ відносним плюсом, адже далі йтимуть мінуси.

Коли фізична чи юридична особа позичає кошти у кредитора, вона не звітує перед ним про те, на що їх витрачатиме. МВФ в цьому відношенні є винятком з правила. Бо фонд кредитує з цілком конкретним цільовим призначенням. Його гроші йдуть на обслуговування відсотків зовнішнього боргу. Іншими словами, МВФ допомагає лише у зовнішніх платежах.

Якщо ж Україні потрібно розвивати внутрішню економіку (а їй таки це необхідно), по кредити варто звертатися, наприклад, до Світового банку чи ЄБРР. Світові банки залюбки профінансували б розбудову нашої інфраструктури (дороги, залізницю, енергетику), але Україна в їхніх очах виглядає не надто надійним партнером.

Так само, як Ізраїль заявив днями, що не стане квапитися і відновлювати авіасполучення з Україною, бо не довіряє нашій статистиці по Covid-2019, так і світові донори мають власний ряд застережень. Їм не видається стабільною наша національна валюта, їх непокоїть те, що державні монополії не є прозорими, а один всім відомий олігарх захопив і тримає під одноосібним контролем мало не всю українську енергетику.

Таким чином, співпраця з МВФ для України – не цілком добровільний вибір. Це свого роду примус, бо доки Фонд не видасть Україні такий собі сертифікат надійності, «довідку» про те, що у нас йдуть реформи, ані ЄБРР, ані Світовий банк не укладуть з Україною жодної угоди.

Але винуватити за це лише МВФ є неправильним. Це проблема України, що ми досі не сформували іміджу держави, яка послідовно проводить реформи, не піддаючись ані популізму, ані олігархічному впливу, ані впливу псевдоекспертів, що фінансуються із-за кордону. Саме наша провина, що ми неспроможні претендувати на структурні ресурси, не отримавши «благословення» від МВФ. І, це, зрештою – наша плата за те, що ми й досі не зуміли побудувати стабільну, прозору, національно орієнтовану економіку.

Читайте також:  Неконкретизації переліку документів у квитанції про зупинення накладної

Втім, повернемося до МВФ. Суми, які видає нам Фонд, не є аж такими суттєвими. Чотирьохрічна програма співпраці МВФ з Україною (котра добігла кінця у 2018 році) передбачала надання нам 17,5 млрд доларів, тобто близько 4,4 млрд дол. в середньорічному вимірі. Для порівняння: у 2007–2013 рр. Польща за програмою європейської політики згуртування отримала майже 70 млрд євро, а на 2014–2020 рр. заплановано понад 80 млрд євро, і це не кредитні кошти.

Нині останні новини, пов’язані з МВФ, полягають в тому, що Україна та Міжнародний валютний фонд переорієнтувалися з попередньо погодженої трирічної програми розширеного фінансування EFF на 18-місячну програму stand by. Вона обіцяє нам «аж» 5,5 млрд доларів, поділених на три транші. Втім, остаточне рішення щодо обсягів кредитування та умов надання коштів буде ухвалене 10 червня.

«З огляду на безпрецедентну невизначеність щодо економічних і фінансових перспектив і необхідність зосередити політичні пріоритети на короткостроковому стримуванні та стабілізації, переговори переключилися на 18-місячний stand by, який може забезпечити підтримку платіжного балансу», – прокоментував ухвалене рішення представник Фонду Джеррі Райс. 

Пан Райс лише не згадав про те, що програма stand by – це ще один ляпас Україні, на який ми, втім, самі напросилися.

Річ у тім, що такого типу кредити дають країнам, які лише почали виходити з тоталітарного устрою чи планової, соціалістичної економіки. Свого часу Україна вже отримувала і проходила фінансування по stand by, тож такого роду співпраця мала бути пройденим етапом. Але нас знову відкотили назад – як школярів, котрі погано засвоїли матеріал і яких знову засадили за шкільну парту.

За таких умов і обставин, враховуючи також і тягар кредитних зобов’язань перед МВФ, Україна ставить під сумнів не лише економічне майбутнє країни в середньостроковій перспективі, а й суб’єктність та суверенітет в довгостроковій. Чому? Тому що метою нашого розвитку має бути не продовження співпраці з МВФ, а повернення боргів та здоровий економічний поступ.

Україна виконала вже достатньо умов, на яких наполягав Міжнародний валютний фонд. Навіть ту найбільш контраверсійну умову, довкола якої точилося стільки дискусій, маю на увазі – відкриття ринку землі. Україна пішла на поступки кредиторам, але натомість отримала лише новий переговорний процес і нові принизливі умови.

Серед останніх – і такі вимоги: скасувати обмеження на підвищення комунальних тарифів для населення; підвищити пенсійний вік; дотримуватися деяких засад медичної реформи від Уляни Супрун, а саме – здійснювати централізовані закупівлі ліків через держпідприємства «Медичні закупівлі України» на ProZorro; скоротити шкільні мережі початкової та середньої освіти; зняти з попередньої влади відповідальність за «банкопад»; захистити нинішнього очільника НАБУ, який перебуває у реєстрі корупціонерів; виписати нові правила призначення й звільнення суддів іноземцями; застосовувати  ринкову схему ціноутворення на газ, що спричинить збільшення цін на нього тощо.

Зовнішній контроль над українськими судами, банками, школами, контроль над платіжками та пенсіями не додасть комфорту у наше нинішнє життя і ще більше розмиє Україну як державу.

Можна зрозуміти, чому на ці умови пристала влада. Можна зрозуміти, чому з нами так поводиться МВФ. Бо ми надто слабкі партнери, не здатні ані заперечити, ані вести у цій грі. Проте цікавить лише те, коли її правила почнуть писати в Києві? Або взагалі відмовляться від цих тупикових відносин? Нам слід вийти з дитячої кімнати, відкинувши цю непотрібну опіку та диктат. Зрештою, ходити самостійно, хай і непевно, все одно краще, аніж дозволяти водити себе за руку.

Источник

Последние новости

Нове дослідження надає докази людського відбитка на зміну клімату.

Твердження про те, що кліматичні зміни відбуваються природним шляхом, суперечать останнім тенденціям температури океану, які свідчать про вплив людини.

Похожие статьи