Раніше субвенції виділялися з бюджетів вищого рівня, проте тепер це повністю зона відповідальності місцевої влади. Цю тезу раніше озвучувало міністерство фінансів, незважаючи на заперечення з боку міністерства освіти. Там переконували, що анонсовані нові правила фінансування в рамках проведення реформи децентралізації створюють для дітей у різних куточках України нерівні можливості.
В останні роки субвенції на дошкільні заклади поступово скорочували, тому громади в основному могли розраховувати лише на власний кошторис. Так їх готували до майбутніх змін. Варто зазначити, що для одних реформа децентралізації дійсно пішла на користь — їхні бюджети зросли, проте деякі населені пункти виявилися не готовими до повного самостійного забезпечення потреб громади.
Реформа децентралізації розпочалася у 2014-му, коли запровадили законодавчі зміни. У період з 2015-го по 2018-й черга до дитячих садочків загалом по всій Україні скоротилася на 63%. Про це свідчить статистика, яка наведена в номері журналу “Освітня аналітика країни” за жовтень минулого року. Зокрема, в 2017-му з’явилося 27 143 нових місць у дошкільних закладах, в 2018 році — 24 211, а станом на травень 2019-го — було створено лише 3 549 нових місць.
Проаналізувавши ці дані, виходить, що своєрідний бум у сфері дошкільної освіти дійсно стався, щоправда в статистиці за 2017-2018 він відображений завдяки фінансово успішним територіальним громадам, які вирішували свої проблеми у цій сфері за рахунок коштів, які вони отримали після впровадження децентралізації. З 2019-го року спостерігається різке падіння, яке насправді і є показовим. Це якраз те, про що говорили в Міносвіти — немає субвенцій, значить і можливості у дітей з різних регіонів потенційно нерівні.
Варто розуміти, що збудувати дитячий садок — це тільки півсправи. Зведення дошкільного закладу можна покласти на забудовника житлового комплексу, втім місцева влада повинна його прийняти у комунальну власність. Для фінансово успішної громади — це чудова можливість покращити інфраструктуру та скоротити чергу в дитсадки. Для громади з меншим бюджетом без отримання субвенцій — це головний біль. Дошкільний заклад необхідно утримувати: платити зарплату персоналу, відшкодовувати харчування дітей, сплачувати комунальні рахунки і так далі.
Другий спосіб вирішити проблему нестачі місць — будувати за власний кошт, що, звичайно, може дозволити собі не кожна громада. У Києва є така можливість. У 2015 році черга у дитячі садки в столиці нараховувала 15 тисяч дітей. Станом на кінець минулого року її вдалося скоротити до 3 тисяч. Станом на початок вересня 2020-го Київ вже готовий забезпечити всіх дітей-киян місцем у садочку, але все ще залишається черга з тих, хто немає прописки.
Кожного року кількість бажаючих віддати дитину у садок в Києві зростає, тому, навіть ліквідувавши повністю чергу, далі необхідно будувати щорічно не менше 15-ти дошкільних закладів. Навіть для столиці проблематично будувати в такій кількості за власний кошт.
Будь-яке будівництво — це бюджет розвитку, тобто незахищені статті бюджету. В цьому і полягає ризик. У разі будь-якого форс-мажору, наприклад, пандемії коронавируса, ці гроші можуть бути перерозподілені на інші статті витрат.
Щоб справді вирішити проблему з чергами в дитячі садки, необхідно дозволити місцевому самоврядуванню самостійно визначати які статті витрат у них будуть захищеними в бюджеті. Це відкриє шлях до державно-приватного партнерства, коли місцеві громади матимуть можливість приймати на комунальний баланс зведені забудовниками житлових комплексі дитячі садки, а поки в місцевих бюджетах не завжди вистачає грошей, було б доречно залишити субвенції на дошкільну освіту з держбюджету.